У вищу лігу сучасної літератури Кейт Аткінсон потрапила з першої ж спроби: її дебютний роман «Музей моїх таємниць» здобув престижну Вітбредівську премію, обійшовши «Прощальний зітхання мавра» Салмана Рушді, а цикл романів про приватного детектива Джексона Броуді, який встигли полюбити читачі ( «Злочини минулого», «Поворот на краще», «Чи чекати на добрі звістки?», «На світанку, з собакою удвох»), Стівен Кінг охрестив «головним детективним проектом десятиліття».

Отже, познайомтеся з Норою і Еффі; Нора - мати, а Еффі - дочка. На крихітному шотландському острівці, серед вересових пусток і торф'яного моху, вони ховаються від стихій у величезному напівзруйнованому будинку своїх предків і розповідають одна одній історії. Нора цілує жаб, збирає кропиву на суп і каже про що завгодно, крім того, про що Еффі хоче почути, а саме - хто ж її батько. Еффі розповідає про свого приятеля Боба, який давно перестав ходити на лекції з філософії, майже не вилазить з ліжка, і для нього «Клінгони щонайменше реальні, ніж французи і німці, і вже куди реальніше, скажімо, за люксембуржців». Тим часом хтось, можливо, стежить за Еффі; хтось, можливо, вбиває людей похилого віку; і кудись зник загадковий жовтий пес...