«Сторожі тротуару» — це перший в українській літературі прямий голос «втраченого покоління» зламу 1980-1990-х років.

Покоління «гастарбайтерів», що розлетілося по світу в пошуках обітованої землі. Покоління «Львова, якого не було», — зниклих заводів і гуртожитків, театрів і музеїв, вокзалів і кнайп. Покоління, яке загубилося на цивілізаційному переломі, і чий досвід, часто трагічний, ще чекає на своїх літописців.

Михайло Мишкало, пам'ятний читачам легендарної львівської газети «Поступ» кінця 1990-х як колумніст «Майкл», дебютує в жанрі якраз такого «літопису самовидця». Інженер за освітою, він торгував на базарах Львова, Варшави, Белграда, Будапешта, Ольштина, працював різноробочим та нянькою у Великобританії. Він пройшов шлях тисяч українців і зміг його описати. Тому тут усе живе і справжнє — від мови та реалій часу до почуттів, провідне й наскрізне з яких — любов.