Прокинувся. Сон сьогодні був неподібним на інші. Снилось безмежне зоряне небо. Небо саме тієї невимушеної свободи, яка здавалось є вірним другом когось іншого, але не мене. Простір, час – все віддалялось. Безкінечна похоронна процесія проходила повз мене, приймаючи фантасмагоричний образ. І світло. Добре пам’ятаю світло, адже його майже не було. Все змішалось в один єдиний колір багряної грязюки. Весь час я залишався нерухомим. Стоячи на місці, відчуття повної безучасності грало тонкими нервами свідомості. Десь дуже виразно чулись окремі голоси.