У читача цієї «газетної» книжечки може виникнути враження, що її автор спалив свої перші віршовані спроби (згадаймо Миколу Гоголя). Бо у «Розірваному горизонті», яку він позиціонує як першу збірку, Андрій Наюк постає цілком сформованим поетом зі своїм почерком, своїми темами та своїм баченням.

Можливо, у деяких рядках чи строфах й відчувається вплив інших, але він випручується з них, як Лаокоон, ставлячи собі за мету волю для самого себе і для своєї Музи. Волю не так для самозамилування чи перепльовування інших – і дуже відомих, і не дуже, – а для віднайдення (точніше – створення) свого власного світу душевного і свого власного Всесвіту духовного.