Серед видатних українських письменників ХХ століття слід назвати ім’я поета і романіста Василя Барки. Уже першими віршами він заявив про себе як «чужорідне тіло», яке система намагалась виштовхнути (і виштовхнула-таки!) з «комуністичного раю». Саме цей «рай» показав Барка у своєму першому романі «Рай», що вийшов у 1953 році у Нью-Йорку і зараз є маловідомим українському читачеві. У його основі – автобіографічні спомини самого автора. Головний герой – професор слов’янської філології Антон Никандрович Споданейко, внутрішнє життя якого, цінності та думки близькі письменникові. Розповідаючи всього про дві доби життя пересічних українців (20 і 21 червня 1941-го) в умовах сталінського режиму, Барка спростовує міф про нього як земний рай. Автор показує, як, за формулою Достоєвського, «диявол з Богом борються, а поле бою – серця людей».