Легенда українського письменницького андеграунду Володимир Цибулько змінюється, і «книга для народу» «Майн Кайф» стала хоч і обережним, але незаперечним підтвердженням тому. На перший погляд, «вродє всьо как всєгда» – у текстах постають гротескно-напівкарнавальні картини української дійсності. Втім, це трагічний вселенський карнавал, який дозволяє поетові в іншому тексті кинути максималістський, проте, багато в чому справедливий присуд. Але раптом за буфадою, де в одному ряду «наступають фашисти з ними власівці і будьонівці досаафівці і моссадівці піонери і браконьєри але більшість НКВД», проривається зболений голос без маски. А в останньому тексті, названому «Вовкодави. Апологія терпіння», Володимир Цибулько таки справді шукає нову іпостась. Втома від масок, від всенародної Абсурділовки, повернення до себе справжнього логічно виводять ліричного героя на дорогу на Канів. І то не просто естетичний символ. Саме на Канівщині знаходиться те село, у якому Цибулько написав свій перший вірш і з якого потім вирушив завойовувати світи. Дорога на Канів – то дорога до себе. І вже не іронічне жонглювання масками, а пряма мова, з болісним розчаруванням готова зависнути в трагічній пустоті, не почута і для більшості незбагненна.