У невеликих за обсягом, оповідках, котрі схожі почасти на повноцінні клачсичні оповідання, годі шукати тонко виписану сюжетну канву чи прихований психологізм за вчинками й характерами персонажів. За зразками високого художнього стилю тут, власне, й самих персонажів нема. Тут прості й земні люди - сусідка, міліціонер, сантехнічка, продавщиця конвалій, невизнаний поет-пісняр, колядники-студенти, кочегар, сільський ветеринар. Здавалось би, що цікавого могло зачепитися за перо, щоб розіллятися чорнильними потічками і понести по них строкату цю компанію?!

Проте в Леоніда Ісаченка, книжку якого і пропонує читачам наш Видавничий дім, всі невигадані герої мають дивовижну здатність якось по-особливому триматись на життейських хвилях. У цих людей нема ні водних лиж, ні дошки серфінгової, часом нема ні весел, ні човна, ні плоту. Але ці люди не тонуть. У кожного з нас власний світ. Він неповторний. Дивовижний. Але той святлячок серед ночі не блима на битому шляху, він не сліпить, як бездарність, в очі. Його треба розгледіти.